«Він почав менше сторонитися дітей». Як підтримка допомагає Макару та його мамі

«У нас зміни дуже повільні. Але я помітила, що він не так сторониться дітей. Почав спілкуватися з однолітками. Для мене це дуже важливо».

Ірина живе у Тростянці на Сумщині та виховує 9-річного Макара, який має інвалідність. Хлопчик не розмовляє і потребує постійної уваги дорослих. Тож більшість часу мама проводить поруч із ним.

Кілька місяців тому Ірина звернулася до мобільної бригади ГО «Відповідальні громадяни». Разом із кейс-менеджеркою вони визначили, яка підтримка потрібна родині, та знайшли можливості, якими Ірина раніше не користувалася. Частину допомоги родина отримала безпосередньо від фахівців мобільної бригади, а за іншими послугами та можливостями Ірину додатково перенаправили до потрібних спеціалістів та організацій у громаді.

Макар почав відвідувати заняття з фахівцями з інклюзії та психологом, а також майстер-класи й інші активності разом з однолітками. Для нього це можливість бути серед дітей, взаємодіяти з ними та поступово набувати нового досвіду.

«Там він не один, там багато діток. І він почав взаємодіяти з ними. Соціалізація йде. Один день краще, інший — гірше, звичайно. Але я бачу, що він уже не так сторониться дітей. Йому подобаються ігри, де потрібно збирати кубики із зображеннями».

Разом із сином підтримку отримує і сама Ірина. Вона відвідувала психологічні сесії. Каже, це допомогло їй стати впевненішою та побачити можливості для власного розвитку.

«На заняттях із психологічної підтримки впевненості трохи додало. Я зрозуміла, що можу не просто сидіти з дитиною, а ще й заробляти».

Побачивши, що Ірина хоче розвиватися і працювати, фахівці перенаправили її на курси перукаря. Після навчання жінка почала стригти людей у своєму районі.

Також фахівці мобільної бригади допомогли Ірині працевлаштуватися до благодійної організації, де вона доглядає за людьми похилого віку, які живуть неподалік. Така робота дозволяє їй залишатися поруч із сином і водночас мати власний заробіток.

«Для мене це важливо, адже раніше ми жили переважно на соціальні виплати. Тепер маю власний дохід, а разом із ним — більше впевненості у своїх силах та можливостях підтримувати сім’ю».

Родина також отримала в межах проєкту грошову допомогу, яку Ірина використала на необхідні речі для Макара — зимовий одяг, взуття, білизну та інше.

Ірина зазначає, що завдяки роботі мобільної бригади тепер знає, куди звернутися, коли родині потрібна певна послуга чи фахівець.

«Дуже вдячна, що є організації, які підтримують батьків, перенаправляють, підказують. Що ти не сам один, а тебе підтримують, про тебе клопочуться. Це потрібно не тільки дітям, а й дорослим. Тут нам кажуть: там є те, там такі фахівці, а тут така допомога».

Сьогодні Ірина вже впевненіше будує плани. Вона записалася на курси з написання та реалізації грантів і хоче спробувати створити разом із чоловіком власну родинну справу.

А ще мріє, щоб у Тростянці з’явився простір, де діти з інвалідністю могли б проводити 3–5 годин із фахівцями, поки батьки вирішують свої справи.

«Щоб там був педагог, логопед, щоб вони з ним займалися, а я в цей час могла побігти по своїх справах, оформити документи чи вистояти в потрібних чергах».

Та найбільше Ірина хоче, щоб у Макара було більше можливостей бути серед інших людей, спілкуватися та поступово ставати самостійнішим.

«Мені хочеться, щоб він зміг адаптуватися до світу та життя у соціумі».

Ця публікація та допомога, про яку в ній йдеться, стали можливими завдяки щедрій підтримці Уряду Сполучених Штатів Америки у співпраці з Польською Гуманітарною Акцією (РАН). Відповідальність за зміст несе ГО “Відповідальні громадяни”, і він не обов’язково відображає погляди Уряду США.