«Я пам’ятаю, як снаряди летіли в бік мого дому» — історія Оксани з Харківщини

Оксана разом із сином та 12-річним онуком живе у невеликому селі на Харківщині. До повномасштабної війни вона працювала у сфері сільського господарства, мала стабільний дохід і вела активне господарство. Сьогодні життя родини змінилося кардинально.

Оксана втратила роботу через бойові дії. Її син, який має інвалідність з дитинства, працює, але цього доходу не вистачає навіть на базові потреби. Родина змушена економити на найнеобхіднішому – обирати найдешевші продукти та відкладати витрати на здоров’я.

Початок повномасштабного вторгнення Оксана зустріла у матері в сусідньому селі, яке швидко опинилося в окупації.

«Найважчим було пережити окупацію. Це досвід, який не забувається. Я фізично залишилась цілою, але емоційно досі не відійшла. Я пам’ятаю, як снаряди летіли повз мене – у бік мого рідного села, де залишилася родина. І ти нічого не можеш зробити» – говорить вона.

У березні 2022 року їй вдалося виїхати з окупації. Відтоді життя стало боротьбою не лише з обставинами, а й із наслідками пережитого. Стрес загострив хронічні захворювання та ускладнив повсякденне життя. Попри бажання працювати, стан здоров’я та відсутність можливостей у селі обмежують її вибір.

Про можливість отримати грошову допомогу Оксана дізналася у сільській раді. Після реєстрації її родина отримала виплати в межах проєкту, який реалізує ГО «Відповідальні громадяни» у партнерстві з Acted Ukraine за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine.

«Це була велика підтримка для нас. Ми змогли купити ліки – це перш за все. Купили нормальну їжу, навіть рибу, смаколики для онука. Здавалося б, прості речі, але раніше ми цього дозволити собі не могли», – ділиться Оксана.

Частину отриманих коштів родина спрямувала на домашнє господарство.

«Ми думаємо наперед. Хочемо щось посадити, виростити, можливо, завести птицю. Це шанс хоч трохи стати більш незалежними. Найважче зараз – відновлювати життя, яке вже не повернути. Але треба жити далі.», – пояснює Оксана.

Попри втрати, складний досвід і щоденні виклики, вона зберігає внутрішню стійкість і прагнення рухатися далі.