Первомайське. Війна і мир

Первомайське знаходиться в 15 км від Донецька. Раніше все життя селища крутилася навколо міста-мільйонника. Місцеві жителі їздили в Донецьк на роботу, дітей возили до школи, студенти їздили на навчання. Дорога з селища до міста займала 15-20 хвилин. Тепер по ній їздять тільки військові машини і техніка.

Тут будували приміські будинки заможні донеччани, щоб поїхати подалі від міської метушні. Тому невеликі сільські будиночки в Первомайському досить різко контрастують з масштабними "новобудовами".

Зараз селище схоже на звичайну прифронтову локацію. Розбиті будинки, порожні вулиці. Майже кожен жилий будинок в Первомайському підписаний "Тут живуть люди", "Тут живуть діти". А ті будинки, чиї господарі виїхали і не повернулися, обзавелися новими "господарями".

Тут немає питної води, тільки технічна. Ми з жахом кожного разу розуміємо, що майже всі мешканці прифронтових локацій вже кілька років п'ють і готують їжу на брудній і непридатній для вживання воді.
Аптек, амбулаторій і лікарів тут теж немає. Швидка їде з Селидового. Доїжджає зі перемінним успіхом.

І роботи тут немає, ніякої. Єдина надія - це урожай з городу.

Людей тут багато: багато самотніх мам з новонародженими дітьми, багато лежачих інвалідів і пенсіонерів, багато і тих, хто вирішив залишитися, тому що це дім. Нехай і без води, нехай і без допомоги, нехай з новими сусідами.

Всі вони живуть в постійному очікуванні - щоночі вони чують, як стріляють в Пісках (це в 5 км від Первомайського) – адже фронт може зміститися.

А ще вони чекають, що дорога у велике місто знову відкриється або може з'явитися нова, по якій щоранку вони будуть в'їжджати в уже давно знайому метушню мільйонника.

__

Ольга Коссе