Переселенець-привид.

Це Руслана. Переселенець-привид.

Так ми назвали для себе людей, які бігли із зони бойових дій, але не потрапили під опіку соціальних органів.

Деякі маленькі поселення чомусь не увійшли в затверджений Кабміном список населених пунктів «зони АТО». Відповідно, люди, що виїхали звідти, формально не є вимушеними переселенцями.

Я Руслана з селища Кам’янка Ясинуватського району.

Вона з чоловіком поїхала в Костянтинівку, коли довкола її будинка розривалися снаряди.

Зараз молода сім’я бореться з новим випробуванням – бідністю. Значну частину свого заробітку вони витрачають на оренду житла.

В Костянтинівці безробіття – високе, зарплати – мізерні. Таким, як Руслана, доводиться нелегко.

Але Руслана з чоловіком не здаються і радіють життю. Скоро в них народиться дитина.

Оптимізм і життєрадісність Руслани захоплюють. І привертають до неї інших. Таких, як вона.

На новому місці у неї з’явилися подруги – такі самі «привиди» з селища Орлівка того ж Ясинуватського району.

Намагаються підтримувати один одного. А ми намагаємось підтримувати їх, оскільки більше, як виявилось, нема кому.

Я вам більше скажу: люди з Опитного(!), що на лінії розмежування, – такі ж «привиди». Саме тому, як виявилося, останні жителі розбитого обстрілам селища не хочуть їхати звідти.

— Навіщо їхати туди, де ми нікому не потрібні? – кажуть вони.

—

Євген Шибалов