Марина Черенокова. Истории задержания
Історія перша. П’ятниця, корейське кіно і МДБ.
26.05.2016
Черенкова Марина . Історія затримання
Історія третя. Три «П»
26.05.2016

Історія друга. Підвал, чудові люди і нові слова.

history logo6

«Зіна тримала себе так, як ніби жила в хмарах, а не в місті Мордасові » (Ф.М. Достоєвський, «Дядечків сон»).

Мене вивели з дому і посалили в машину.

Очі не зав’язували, але примусили низько пригнутися, щоб я не могла бачити дорогу.

Ми під’їхали до якоїсь будівлі. Вночі я її не впізнала. І не могла зрозуміти, в якому районі міста я знаходжуся. Набагато пізніше вияснилось, де я провела багато днів та ночей.

Мене провели у підвал і забрали рюкзак.

Перше, що я побачила, – клітку. От саме таку, яку ми всі бачили в зоопарках.

Точніше, декілька кліток.

Одна клітка була більшою, і в ній знаходилось троє чоловіків. Інша значно менша. У ній була одна жінка.

Мене завели до жіночої клітки і закрили замок.

Усередині стояли двох’ярусні ліжка. Це «нари» називається.

Автоматично я сіла на нижню койку і подивилася на обличчя людей навкруги.

Навпроти, у чоловічій клітці, троє. Два молодих чоловіка в окулярах, неймовірно інтелігентного вигляду. І третій – крупний чоловік мого віку.

Моя співкамерниця була красивою, дуже доглянутою і щось мені говорила. Виключно ввічливо. Вочевидь, намагалася мене заспокоїти. Я не пам’ятаю сенсу її слів, запам’яталися тільки інтонації.

Усі, хто там сидів, як мені здалося, намагалися з усіх сил поводитися спокійно, щоб не шокувати мене остаточно. Пам’ятаю, що відчувала до них почуття подяки за це.

Не можу пригадати, чи представилися ми того вечора один одному, і чи питали мене про щось.

Досі не знаю. Знаю одне – я не запам’ятала імен людей, із якими потім провела три з половиною тижні. Найдовші три з половиною тижні в моєму житті.

Хтось із старожилів сказав, що тепер ми будемо «чалитися» разом. Чи якось так

— Що означає «чалитися»? – відреагувала я на нове слово.

— «Сидіти в тюрмі», – рівним тоном відповіли з сусідньої клітки.

Трохи пізніше прийшов охоронець. Спитався, чи не треба комусь в туалет. А мені приніс матрац для мого нового «ліжка».

Я лягла і відвернулася до стіни. Шок.

І бруд. Забагато бруду довкола.

«Бруд – мій головний ворог. Саме бруд мені може завадити залишитися собою», – так я одумала.

Потім спробувала заспокоїти себе і забратися.

Отже, завдання номер один – прийти до свого нормального стану. Це випробування мені дається для того, щоб я про щось нове дізналася і зрозуміла. Я зобов’язана це прийняти і вилучити з усього користь, інакше це буду не я.

Не мінятися, не панікувати, не впадати у відчай.

Із першої хвилини я зрозуміла – легко не буде. Усі мої друзі знають, що легко мені нічого не діставалося. Ніколи.

Мене не пронесе, мені не пощастить, дива не станеться, тому потрібно увійти в режим «збереження енергії», щоб пережити це (або не пережити).

Що важливо: у мене не було відчуття «це відбувається не зі мною», «це сон, і я зараз прокинся»…

Навпаки, було чітке та ясне усвідомлення, що це – моя нова реальність.

Нікому не бажаю опинитися в такій ситуації. Але якщо раптом так сталося, ось поради з мого особистого досвіду.

Намагайтеся зробити свої думки «лінійними». Це важко пояснити, але я спробую.

Нічого не аналізуйте. У вас поки що немає вихідної інформації для аналізу. Тому ви просто «заженете» себе похмурими домислами та припущеннями.

Не треба дотримуватися ніякої «корпоративної культури». У цьому немає потреби. Залишайтеся собою до останнього.

Стримуйтеся.

Думайте про те, що ваша сім’я переживає все це у тисячу разів важче за вас. Їхній стан – важливіший. Вони зараз зазнають мук через вас.

І морально підготуйте себе до можливості фізичного насилля. Навіть якщо цього не станеться. Ніяких «не може бути», «тільки не зі мною» або «вони не посміють». Заздалегідь налаштуйтеся на те, що, можливо, з вами посміють.

Останнє: одна дійсно талановита людина (ім’я якої я обов’язково назву, але пізніше) багато зробила для того, щоб мене звідти витягти. Після мого звільнення вона промовила фразу: «емоційна розпущеність».

Так ось, ваш головний ворог – це емоції. Натисніть кнопку «видалити емоції».

Із першої спроби не вдасться. Повірте мені.

Я дуже емоційна людина, але змогла.

І якщо це вдалося зробити мені, для інших це буде раз плюнути.

Далі буде…

Марина Черенкова

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *